Чому діти цькують дітей
Про булінг, побиття та дитячу жорстокість
18.04.2025
Чому діти бувають жорстокі
Жорстокість у дітей та підлітків, не завжди є лише поведінковим порушенням. Часто це симптом або ознака глибших психоемоційних розладів. Найчастіше агресивна або жорстока поведінка пов’язана з такими станами:
За спостереженнями, хлопці частіше демонструють пряму фізичну або вербальну агресію. Водночас дівчата більше вдаються до соціальної ізоляції, маніпуляцій, психологічного тиску. Проте і ті, і ті можуть однаково травмувати інших.
Профіль булера залежить більше від моделі виховання, стилю прив’язаності та соціального середовища, ніж від статі.
На те, чому останнім часом почастішали випадки булінгу, вказує кілька факторів. Серед них – хронічний стрес війни. Нейрофізіологічно діти перебувають у стані "бойової готовності" – активується мигдалина, порушується регуляція кори головного мозку (префронтальної зони), що відповідає за самоконтроль.
Також, вплив має виснаження родинних систем: батьки часто емоційно недоступні через втому, втрати, вимушене переміщення. А ще впливають низька толерантність до фрустрації (діти не вчаться долати труднощі поступово – вони або здаються, або вибухають) та цифрова дезінформація, коли соціальні мережі підсилюють агресивні наративи, "нормалізують" насильство, особливо в ігровому та медіасередовищі.
Види булінгу, як його розпізнати і протистояти
Існує кілька видів булінгу:
Якщо дитина стикнулась із булінгом, психологи радять їй не залишатись наодинці, а звернутись до дорослого, якому довіряє, а також не відповідати агресією і за можливості – документувати факти булінгу.
Важливою при тому є роль батьків. Вони повинні вірити дитині, навіть якщо її історія звучить "незручно", не змушувати "терпіти" чи "пристосовуватися", вчити безпечних способів захисту і вміти вчасно звернутись за допомогою.
Негайно реагувати на скарги, а також працювати з обома сторонами конфлікту, мають й у школі.
Булінг приховувати не варто
Часто трапляється, що діти не все розповідають батькам, приховують жорстоке ставлення інших. А все через те, що їм соромно або відчувають за собою провину (дитина вважає, що сама винна, бо "недостатньо сильна"), боїться помсти (що булер дізнається про скаргу), недовіряє дорослим (наприклад, був досвід, коли дорослі не допомогли, або "роздули" скандал), через стигму "стукача". У результаті – дитина не хоче зруйнувати свій імідж серед однолітків, тому і мовчить.
Публічне розголошення може як допомогти, якщо школа чи батьки ігнорують проблему, так і нашкодити, якщо дитина не готова до уваги чи стигматизації.
Найкраще – запитати дитину, чи вона готова до розголосу, і чи це зробить її ситуацію безпечнішою.
Все більше родин шукають психотерапевтичної підтримки. Також булери часто самі мають психоемоційні труднощі, тож робота з ними не менш важлива, ніж підтримка жертви.
Жорстокість у дітей та підлітків, не завжди є лише поведінковим порушенням. Часто це симптом або ознака глибших психоемоційних розладів. Найчастіше агресивна або жорстока поведінка пов’язана з такими станами:
- Розлад опозиційно-викличної поведінки – коли дитина свідомо провокує конфлікти, порушує правила, викликає на конфронтацію дорослих.
- Розлад поведінки – порушення соціальних норм і прав інших людей: агресія до людей і тварин, руйнування майна, обман, крадіжки.
- Розлади прив’язаності – результат глибокої емоційної занедбаності або насильства в ранньому дитинстві.
- ПТСР / комплексна травма – дитина, яка пережила або була свідком насильства, може сама відтворювати жорстокі дії.
- Імпульсивні та афективні порушення – особливо за наявності СДУГ (синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю), біполярного розладу, тривожних станів.
За спостереженнями, хлопці частіше демонструють пряму фізичну або вербальну агресію. Водночас дівчата більше вдаються до соціальної ізоляції, маніпуляцій, психологічного тиску. Проте і ті, і ті можуть однаково травмувати інших.
Профіль булера залежить більше від моделі виховання, стилю прив’язаності та соціального середовища, ніж від статі.
На те, чому останнім часом почастішали випадки булінгу, вказує кілька факторів. Серед них – хронічний стрес війни. Нейрофізіологічно діти перебувають у стані "бойової готовності" – активується мигдалина, порушується регуляція кори головного мозку (префронтальної зони), що відповідає за самоконтроль.
Також, вплив має виснаження родинних систем: батьки часто емоційно недоступні через втому, втрати, вимушене переміщення. А ще впливають низька толерантність до фрустрації (діти не вчаться долати труднощі поступово – вони або здаються, або вибухають) та цифрова дезінформація, коли соціальні мережі підсилюють агресивні наративи, "нормалізують" насильство, особливо в ігровому та медіасередовищі.
Види булінгу, як його розпізнати і протистояти
Існує кілька видів булінгу:
- Фізичний: штовхання, удари, пошкодження особистих речей.
- Вербальний: образи, погрози, знецінення.
- Соціальний (реляційний): ізоляція, бойкот, поширення чуток.
- Кібербулінг: приниження, погрози або розповсюдження компрометуючих матеріалів онлайн.
- Сексуалізований: недоречні дотики, натяки, обговорення зовнішності чи сексуальності.
Якщо дитина стикнулась із булінгом, психологи радять їй не залишатись наодинці, а звернутись до дорослого, якому довіряє, а також не відповідати агресією і за можливості – документувати факти булінгу.
Важливою при тому є роль батьків. Вони повинні вірити дитині, навіть якщо її історія звучить "незручно", не змушувати "терпіти" чи "пристосовуватися", вчити безпечних способів захисту і вміти вчасно звернутись за допомогою.
Негайно реагувати на скарги, а також працювати з обома сторонами конфлікту, мають й у школі.
Булінг приховувати не варто
Часто трапляється, що діти не все розповідають батькам, приховують жорстоке ставлення інших. А все через те, що їм соромно або відчувають за собою провину (дитина вважає, що сама винна, бо "недостатньо сильна"), боїться помсти (що булер дізнається про скаргу), недовіряє дорослим (наприклад, був досвід, коли дорослі не допомогли, або "роздули" скандал), через стигму "стукача". У результаті – дитина не хоче зруйнувати свій імідж серед однолітків, тому і мовчить.
Публічне розголошення може як допомогти, якщо школа чи батьки ігнорують проблему, так і нашкодити, якщо дитина не готова до уваги чи стигматизації.
Найкраще – запитати дитину, чи вона готова до розголосу, і чи це зробить її ситуацію безпечнішою.
Все більше родин шукають психотерапевтичної підтримки. Також булери часто самі мають психоемоційні труднощі, тож робота з ними не менш важлива, ніж підтримка жертви.